Анна Подністровська

Величним обеліском
Злітає у вічність
Порадісна вдячність.
І щира гарячність
Спиня на спочинок
Між барокових шпилів церков.
Засмаглі каштани,
Вечірні тумани,
Зсіріла бруківка, -
Це вічна домівка,
Де на вулицях мріє любов.

І на тихім Личакові сховалася осінь, -
Заплакана, змарніла і забута.
Бо ще літо не злетіло із твого волосся,
І як би не було невтішно і скрутно.

Тут завше весело і щиро,
Тут мліють весни погорілі,
Й допоки вірна я любові,
Думки мої живуть у Львові.