* * *
Це місто – привид, це оселя вітру,
Що вештається серед кам'яниць...
Гніздо предвічних галасливих птиць
І сірий колір на чиюсь палітру...

В густу імлу влилося вічне й тлінне,
Зловісно чисте й ангельськи брудне...
Між каменю, де й небо кам'яне
Постійно руки натикаються на стіни...

Це місто-втеча від самого себе
У лабіринтах, в попелі доріг.
Фальшиві перли біля твоїх ніг
І щирі сльози кам'яного неба...

У протиріччях перетворень лева
Єднання тіл з архаїкою душ
Святиню зводить з бруду... Не поруш
Цей міф про місто... Львів, віват! Forever!

* * *
Нашаруванням стоптаних шляхів
І шарудінням-болем жовтолисту
Блукає світло по старому місту,
Тривожить мрії вицвілих дахів.

Влітає різзю у прийдешні сни,
Шука притулку на моїх долонях…
Це світло – гіркота чужих полонів,
Чужа відплата мертвої вини.

Гіркий полин і перегуслий мед
Влились у суміш листя, мрій і болю,
А осінь вії мастить каніфоллю
Й освячує мінором кожен злет.

Зітліла пристрасть в прядиві думок
Фальцетом божевільно тягне соло.
Юродива печаль, молитва гола
Заводять світло в блуд чужих казок…

Svitlyk, Івано-Франківськ